Одна нога, безліч мрій! Як відновлюються поранені герої, щоб відстоювати гідність України на спортивних майданчиках.

В Україні багато поранених військових. Статистика вкрай розмита, але навіть не варто копирсатися у цифрах - достатньо вийти на вулицю чи зайти в шпиталь. Ми йдемо до того, що на наступних паралімпіадах Україна буде мати нову категорію атлетів - травмованих війною. Як пробивається у великий спорт така категорія незламних українців - розповідаємо історію пораненого воїна, життя якого перевернув спорт.

Ярослав, якому виповнилося 45 років, після закінчення інституту розпочав свою кар'єру вчителем фізкультури в сільській школі у Вінницькій області, а також працював спортивним інструктором при місцевій сільраді. Згодом його життєвий шлях привів до роботи в інших сферах, далеких від освіти, де він займався установкою котлів та шукав різні способи заробітку.

Не уникав повістки - в кінці 2022 року одягнувся в піксельну форму. Після проходження навчання приєднався до бригади Десантно-штурмових військ. Потім була Бахмут, де я отримав бойове поранення - підірвався на ворожій міні типу "пелюстка".

"Мої побратими швидко доправили мене до бойового медика, який обробив мою сильно травмовану ступню. Після цього я потрапив до стабілізаційного пункту в Дружківці, а згодом до лікарні в Дніпрі, а потім у Львові. Там до мене зайшов лікар і повідомив правду: на правій нозі необхідна ампутація, і зволікати не можна. Спочатку я не міг зрозуміти цього, але швидко зрозумів: без ноги — значить без ноги, і мені доведеться навчитися жити по-іншому", - згадує Ярослав про цей надзвичайно складний етап свого життя.

Воїну довелося ментально змінити своє сприйняття. Він підготувався до нового бою, адже в цей момент вирішується, яким буде його подальше життя, стверджує ветеран.

Після успішного протезування Ярослав з головою поринув у світ спорту. Він брав участь у всіх можливих змаганнях, де його лише запрошували. Так він опинився на відбіркових турнірах INVICTUS GAMES, а також взяв участь у багатьох інших заходах. Життя поділилося на "до" і "після", і саме "після" стало виглядати значно яскравіше. Незабаром сталася подія, яка змінила його шлях ще більше. У Вінниці Ярослав випадково зустрів свого колишнього однокурсника з педагогічного інституту, хоча раніше вони ніколи не перетиналися. І ось чому.

"Коли ми навчалися на факультеті фізичного виховання, у нас була особа на ім'я Сергій Чернявський, який професійно займався велоспортом. Він практично ніколи не бував в інституті, адже постійно був у роз'їздах на змаганнях та тренувальних зборах. І ось на одному з засідань, присвяченому розвитку спорту серед ветеранів, я підняв питання про бажання займатися велоспортом. Сергій відразу ж погодився бути моїм тренером. Університетські роки не дозволили мені побачити цю яскраву особистість, але доля звела нас за зовсім інші обставини," - ділиться спогадами ветеран.

Вінничанин Сергій Чернявський - призер Олімпіади в Сіднеї-2000, дворазовий чемпіон світу з велоспорту. Тепер Ярослав під його професійним наглядом. Тренер погоджується, що в спорті буде все більше поранених військових, і їм потрібно активно допомагати пробиватися на олімп. В них є характер і задатки.

"Ярославу 45 років, а на момент Олімпіади в Лос-Анжелесі буде майже 50. Там вікового цензу немає. Але людині в такому віці треба дуже багато працювати. Це вже інша робота м'язів, не так функціонують системи організму. Але все реально. У всіх спортсменів з інвалідністю є певні класи. Станом на зараз конкуренція в його класі не велика. Але очевидно будуть і молодші. В будь-якому разі треба наполегливо тренуватися і показувати результат міжнародного рівня, щоб вибороти паралімпійську ліцензію", - каже тренер.

У воїна тепер дорогий якісний велосипед за державний кошт. Залізний кінь - везе у нове життя. Ярослав навіть побував у Канаді. Брав участь у заїзді на 100 кілометрів від Вістлера до Ванкувера - "стежками" зимової Олімпіади-2010.

"Колись мій приятель, який відвідував це місто під час Олімпійських ігор 14 років тому, ділився своїми враженнями про ці місця. Тепер і я мав змогу там побувати, а навіть взяти участь у змаганнях. Життя справді сповнене несподіванок," - ділиться своїми думками ветеран.

Ярослав разом із своїм тренером нещодавно повернулися з Закарпаття, де мали нагоду тренуватися з юніорською збірною України. Кожного дня вони долали відстані від 80 до 100 кілометрів.

"Я намагаюся триматися поруч з молодшими, як можу, але згодом вони набирають швидкість, а я залишаюся позаду. Іноді вони мене чекають, але коли у них є свої справи на трасі, я вже не можу продовжити шлях до кінця. Проводжаю їх поглядом і повертаюся назад – мені і сотні кілометрів зараз вистачає," - ділиться своїми враженнями атлет. У мирний час він регулярно їздив на велосипеді на роботу, долаючи по кілька десятків кілометрів щодня.

До уваги ветеранів! В Україні функціонують адаптивні клуби "Нестримні", які були засновані для підтримки ветеранів, їхніх сімей та осіб з інвалідністю через заняття фізичною культурою та спортом. Хоча таких центрів налічується кілька десятків, вони не покривають усі регіони країни. Крім того, в мережі можна знайти різноманітні онлайн-програми для фізичного відновлення.