Тріумф Погачара в Канаді, Мерлір став чемпіоном Європи. Основні підсумки тижня велоспорту.

11 вересня відбудеться чемпіонат Європи-2024, де пройде гонка з індивідуальним стартом.

Розділка на чемпіонаті Європи зібрала досить скромний склад учасників. Через різні причини не виступили ні Ремко Евенпул, ні Воут Ван Арт, ні Філіппо Ганна, ні Джошуа Тарлінг. Тут далося взнаки, перш за все, невдале розташування чемпіонату Європи в календарі цього року. Зазвичай європейська першість проводиться в середині серпня. Тут же - одразу після Вуельти, прямо перед чемпіонатом світу, та ще й у накладку за часом з канадськими одноденками - Гран-Прі Монреаля і Гран-Прі Квебека.

Відсутність Вант Арта і Евенпула у складі збірної Бельгії викликала чимало труднощів для тренерського штабу при формуванні команди. Найбільш доцільним рішенням виглядало б включення Віктора Кампенартса та Алекса Сегарта, який нещодавно здобув перемогу в роздільному старті на Турі Бенілюксу і наразі перебуває у відмінній формі. Однак обидва гонщики представляють команду "Lotto Dstny", а Федерація велоспорту Бельгії встановила правило, яке забороняє заявляти двох спортсменів з однієї команди на розділку великих титульних турнірів, таких як чемпіонати світу, Європи та Олімпійські ігри.

В результаті цих подій, Сегарта направили на розділку андерів, де він упевнено здобув перемогу. У дорослій індивідуальній гонці на час разом із Кампенартсом взяв участь маловідомий Віктор Веркюій з команди "Flanders Baloise". Цей спортсмен, до речі, не зміг потрапити до топ-10 національного чемпіонату цього року — ситуація, що викликає подив.

Отже, бельгійська збірна зазнала невдачі в розділі. Веркюій фінішував на 17-му місці серед 29 учасників, а найгірше те, що Кампенартс також не вразив, лише потрапивши до топ-6. Як курйоз цього абсурдного шоу, варто зазначити, що Сегарт у розділі андерів на тій же дистанції показав час, який був на 10 секунд швидшим за результат переможця змагань серед дорослих.

Getty Images/Global Images Ukraine. Едоардо Аффіні.

Найбільше з помилок та бюрократичних обмежень, які виникли у збірній Бельгії, скористалася команда Італії. Навіть без участі Ганни "Скуадра Адзурра" змогла здобути золоту та бронзову медалі завдяки зусиллям Едоардо Аффіні та Маттіа Каттанео. Аффіні завжди вважався дуже сильним темповиком і спеціалістом у роздільних гонках. Проте в індивідуальних змаганнях він зазвичай надавав перевагу коротшим дистанціям, і здавалося, що 31 км для нього — це вже занадто.

Відсутність кількох ключових фаворитів вивела Штефана Кюнга в статус головного претендента на перемогу. Нещодавно він впевнено здобув перемогу в розділці на фінальному етапі Вуельти в Мадриді. Проте, як виявилося, його репутація "вічно другого" гонщика команди "Groupama FDJ" не затрималася надовго: на чемпіонаті Європи він знову залишився без золота, поступившись Аффіні на 9 секунд і здобувши срібло. Ще одним сильним учасником був його товариш по збірній Швейцарії Штефан Біссеггер, але його виступ виявився невдалим — він фінішував лише на 12-му місці.

Багато сподівалися на кращий виступ збірної Данії, проте Каспер Асгрен і Міккель Б'єрг зайняли лише восьму та одинадцяту позиції відповідно. Натомість у топ-5 потрапили двоє спортсменів з Нідерландів - Дан Хооле та Таймен Аренсман. Що стосується збірної Великої Британії, то через відсутність Тарлінга вона вирішила взагалі не брати участь у розділці чемпіонату Європи.

13 вересня – Гран-прі Квебеку (Канада)

Як вже було сказано вище, паралельно з чемпіонатом Європи проходили дві канадські одноденки Світового туру, які після закриття Туру Каліфорнії стали головними велогонками Північної Америки. Перша з них - Гран-Прі Квебека - є набагато простішою за рельєфом, і найчастіше завершується спринтом з досить великої групи.

Проте цього року ситуація могла скластися абсолютно інакше, адже до Канади завітав Тадей Погачар. Ці змагання стали для нього першими після тріумфального виступу на Тур де Франс і водночас важливим етапом підготовки до чемпіонату світу, що проходитиме в Швейцарії. Присутність Погачара у гонці підвищувала шанси на те, що словенець вдасться до атаки та розірве пелотон.

Частково це і справді відбулося. Команда "UAE Emirates" встановила вражаючий темп у пелотоні, проте Погачар не був єдиним, хто демонстрував агресивність під час гонки. Першим, хто вирвався в атаку приблизно за 11 км до фінішу, став Маттео Йоргенсон. Велогонщик з "Visma Lease a Bike" виглядав досить переконливо, але за 3 км до фінішу його все ж наздогнали. Це сталося після спроби атаки Жуліана Алафіліппа, на яку змогли відповісти лише Погачар і троє гонщиків з "Lotto Dstny" – Арно Де Лі, Максим Ван Гілс та Єнно Беркмус.

Після цього в атаку пішов уже сам словенець, але скинути він зумів лише Алафіліппа та Йоргенсона. Де Лі сидів у нього на колесі наче приклеєний, а Ван Гілс і Беркмус переклалися, щойно атака Погачара закінчилася і темп трохи впав. Ситуація для "Lotto Dstny", здавалося б, була просто ідеальною: їх троє проти одного гонщика "UAE Emirates", у них у розпорядженні сильніший спринтер Де Лі. Можна і намагатися чисельну більшість розігрувати почерговими атаками, і просто працювати на Де Лі.

"Lotto Dstny" обрали другий варіант, але він не спрацював - пелотон закрив втікачів на останньому кілометрі дистанції. Не вистачило сил втекти від великої групи? Можливо. Але, все ж, склалося враження, що Ван Гілс, уже після того, як Беркмус відпрацював і відстав, увімкнувся не на повну потужність. Він кілька разів озирався на Погачара, запрошуючи його вийти на першу позицію і попрацювати, хоча в ситуації, коли Тадей був у чисельній меншості, це було б зовсім нелогічно. Складно сказати, чи зуміло б це тріо втриматися, якби Ван Гілс діяв більш рішуче, але повівся він точно неправильно.

У підсумку, спринт основної групи завершився перемогою Майкла Меттьюза, який здобув свій третій титул на Гран-Прі Квебека. Раніше він вже тріумфував у цій гонці у 2018 та 2019 роках. Окрім цього, у активі Меттьюза також два других і два третіх місця, що робить його безумовно найуспішнішим гонщиком в історії цього змагання.

Getty Images/Global Images Ukraine. Майкл Меттьюз

Ну а що стосується Де Лі, то він, схоже, витратив занадто багато сил на те, щоб закрити атаку Погачара, і в підсумку фінішував лише 13-м, хоча був одним з головних передстартових фаворитів на випадок масового спринту. Ось так зразкова гонка у виконанні "Lotto Dstny" в одну мить перетворилася на повний провал.

Що стосується Погачара, то у нього сил на спринт залишилося більше, і він у підсумку фінішував сьомим. Так чи інакше, для нього це найгірший результат у гонках з часів чемпіонату світу 2022 року, якщо в багатоденках брати тільки загальний залік, не враховуючи окремі етапи. Загалом це перша поразка Тадея в будь-якій гонці з кінця березня, коли він став третім на Мілан - Сан Ремо. Після цього були перемоги на Турі Каталонії, Льєж - Бастонь - Льєж, Джиро д'Італія і Тур де Франс. Феноменальна статистика.

На другій позиції фінішував Біньям Гірмай, а третє місце несподівано зайняв Руді Молар. Для 34-річного французького велогонщика з команди "Groupama FDJ" це стало його найкращим досягненням у кар'єрі на одноденних гонках Світового туру. Раніше він двічі потрапляв до топ-10 на Ломбардії (восьме місце у 2022 році та десяте у 2019), а також двічі, у 2017 та 2022 роках, фінішував восьмим на Флеш Валлонь.

15 вересня - груповий етап чоловічого чемпіонату Європи-2024.

Групова гонка чемпіонату Європи-2024 була створена для чистих спринтерів. Таке нечасто буває останніми роками на чемпіонатах світу (востаннє - ще у 2016 році в Досі), проте на чемпіонатах Європи чисті спринтери свої шанси отримують значно частіше. Безумовно, 223-кілометрова гонка між Зольдером і Хассельтом не була позбавлена складнощів рельєфу і покриття (8 секторів бруківки, 7 з яких - в підйом), але всі вони розташовувалися занадто далеко від фінішу, щоб мати вирішальний вплив на результат гонки.

На недавньому Турі Бенілюксу зібрався весь цвіт світового спринту, і найкращим у цій спеціалізації себе проявив Джонатан Мілан. Тому саме збірна Італії була найбільш зацікавлена в тому, щоб довести справу до масового спринту. І всі атаки "Скуадра Адзурра" нейтралізовувала дуже ефективно та водночас винахідливо, постійно засилаючи до ініціативних груп своїх представників, які висіли мертвим вантажем і до роботи не долучалися. Особливо корисним у цій роботі був Маттео Трентін, який накривав дуже багато атак, а наприкінці ще й взяв участь у розвозі Мілана.

На останніх 15-20 км гонки Італія почала демонструвати свою силу, організувавши потужний потяг і перехоплюючи всіх, хто намагався вирватися з пелотону. "Скуадра адзурра" протягом всієї дистанції діяла зразково – їхні дії заслуговують на те, щоб потрапити до підручників. Однак на завершальному кілометрі всі зусилля італійців виявилися марними. Сімоне Консонні, який був останнім розганяючим для Мілана, не впорався зі своїми завданнями, і спринтер "Скуадри адзурри" залишився в тіні, фінішувавши лише на 13-му місці.

Однак не слід звинувачувати лише Консонну – і Мілан теж не відзначився успіхом. Отримавши не найкращу передачу від товариша по команді, Джонатан виявився зовсім не готовим до інтенсивної позиційної боротьби, після чого зовсім зупинився в своїх діях. Це вже не перший випадок, коли Мілан втрачає контроль над ситуацією, коли щось йде не так – як тільки виникають труднощі, він втрачає здатність виправити становище.

Getty Images/Global Images Ukraine. Тім Мерлір

Перемогу здобув Тім Мерлір, відомий своїм бійцівським духом та здатністю самостійно знаходити вигідні позиції, не покладаючись повністю на партнерів. Однак на цей раз йому не довелося докладати зусиль, адже збірна Бельгії вивела його на ідеальну позицію. Це стало можливим попри те, що бельгійцям довелося розподілити ресурси між двома видатними спринтерами — крім Мерліра, у команді був також Яспер Філіпсен, який фінішував четвертим. Варто зазначити, що планувався ще й Воут Ван Арт, але через травму коліна він пропускає чемпіонат Європи. Вражаючий склад команди!

Варто підкреслити, що для національної команди Бельгії це стало першим завоюванням титулу чемпіонів Європи у груповій гонці серед дорослих. Нагадаємо, до 2016 року медалі на європейських змаганнях розподілялися виключно серед молодіжних команд.

Другим став Олав Коой, якому якраз довелося на останньому кілометрі дистанції вибиратися з глибини - загалом, нідерландець був гідний навіть перемоги. Але, на жаль, Олав не отримав гідного розвозу від партнерів по команді. Матьє Ван дер Пул витратив дуже багато сил на ранні атаки, які в підсумку нічого йому не дали.

Найбільш агресивною командою в груповій гонці виявилася збірна Данії, яка активно атакувала майже всіма своїми гонщиками, включаючи і роздільника Міккела Б'єрга. Особливо виділявся Мадс Педерсен, який є головною спринтерською надією команди. Однак, в кінцевому підсумку, чемпіон світу 2019 року не зміг знайти сил для фінішного спринту і фінішував лише шостим, поступившись навіть досвідченому норвежцеві Александеру Крістоффу.

А бронзу сенсаційно завоював Мадіс Міхкельс. Для 21-річного естонця це перший настільки гучний успіх на дорослому рівні. Раніше гонщик "Intermarche Wanty" був відомий, перш за все, тим, що разом із партнером по команді Гербеном Тейссеном вплутався в расистський скандал на китайській гонці Тур Гуансі наприкінці минулого року. Тоді вони після прибуття до Китаю виклали у себе в соцмережах відео, на якому Міхкельс зображає жест із вузькими очима, що розцінили як образу і прояв расизму.

15 вересня - Гран-Прі Монреалю (Канада)

У порівнянні з Гран-Прі Квебека, друга одноденна гонка в Канаді, Гран-Прі Монреаля, має значно складніший рельєф: 3900 метрів загального набору висоти на дистанції 214 км, практично без жодної рівнини. Це суттєво підвищувало ймовірність перемоги Талея Погачара.

І цей момент настав. Команда словенця "UAE Emirates" активно включилася в гонку, задавши високий темп і створивши жорстку конкуренцію. За 24 км до фінішу Погачар здійснив свій ривок. Ніхто не зміг відповісти на його атаку, і Тадей швидко відірвався, зникаючи з поля зору суперників. Наступного разу вони побачили словенця вже на фінішній лінії. Це вже друга участь Погачара в Гран-Прі Монреаля, і знову він здобуває перемогу. Підготовка до чемпіонату світу проходить за планом, адже маршрут групової гонки в Швейцарії має схожий рельєф, хоч і буде дещо складнішим, що стане додатковим плюсом для капітана "UAE Emirates".

Найяскравішим учасником гонки став Пельо Більбао. Приблизно за 15 км до завершення змагання внаслідок атаки Жуліана Алафіліппа утворилася група з чотирьох переслідувачів, до якої увійшли також Більбао, Алекс Аранбуру з "Movistar" і, дещо несподівано, Барт Леммен з "Visma Lease a Bike". За 10 км до фінішу, під час одного з підйомів, Більбао впевнено вирвався вперед, зумівши наприкінці трохи скоротити відставання від Погачара, хоча це, ймовірно, сталося через те, що словенець на останніх дистанційних метрах вже не викладався на максимум.

Getty Images/Global Images Ukraine. Тадей Погачар can be rephrased as: "Images sourced from Getty/Global Images Ukraine featuring Тадей Погачар."

На Гран-Прі Монреаля активно виступав не лише Більбао, а й його товариш по команді "Bahrain Victorious" Матей Мохоріч. Він вирушив у ранню сольну атаку, приєднавшись до групи відриву, але коли лідери гонки наздогнали їх, у словенця не залишилося сил для фінального спурту.

Третє місце у спринті забрав той самий Алафіліпп, який, попри кілька атак під час гонки, зміг зберегти достатньо сил для фінішного ривка. Француз підійшов до чемпіонату світу у досить хорошій формі і поступово виходить з кризового періоду своєї кар'єри.

Після дуже сильного виступу на Гран-Прі Квебека в неділю Маттео Йоргенсон виглядав уже набагато слабкіше. Проте, американця ми надалі вважаємо небезпечною темною конячкою напередодні групової гонки чемпіонату світу.

Не вразив переможець Квебека, Майкл Меттьюз. Безсумнівно, Гран-Прі Монреаля є складнішою гонкою через свій рельєф, що не зовсім підходить австралійцю. Проте, варто згадати, що він здобував перемогу на цьому етапі в 2018 році, що свідчить про його здатність справлятися з такими викликами. Отже, не маршрут став причиною невдачі Меттьюза в неділю, а Тадей Погачар разом із командою "UAE Emirates", які провели надзвичайно селективну гонку.

Навіть незважаючи на всю складність рельєфу, Гран-Прі Монреаля, напевно, жодного разу у своїй не надто довгій історії (як і Гран-Прі Квебека, гонка проводиться з 2010 року) не був настільки селективним, як цього року. Один простий факт: раніше перевага переможця над другим місцем на цій гонці жодного разу не перевищувала 4 секунд. Цього року - одразу 24, а могло бути й більше.

Зазначимо невдачу Альберто Беттіоля, який не зміг витримати темп і покинув гонку за понад 60 км до фінішу. Існують серйозні сумніви щодо того, чи був перехід до "Астани", особливо в середині сезону, вдалим кроком.

Вуельта 2025 року розпочнеться в Італії, у мальовничому регіоні П'ємонт. Найімовірніше, стартовою точкою стане його столиця – Турин. Згідно з інформацією від медіа, італійська сторона готова інвестувати 6 мільйонів євро за право провести старт Вуельти-2025. Незалежно від деталей, початок гонки в П'ємонті надасть чудову можливість з перших днів насолодитися видовищем захоплюючих підйомів на легендарні альпійські перевали.

Чотириразовий чемпіон Вуельти Прімож Рогліч уже оголосив, що не планує брати участь в іспанській гонці у 2025 році. Проте, ми всі чудово усвідомлюємо, що можливі неуспіхи на Джиро чи Турі можуть змусити його переглянути ці плани. Наразі ж Рогліч має намір виступити на груповій гонці чемпіонату світу в Швейцарії, де поділиться капітанськими обов'язками з Погачаром. Цей вражаючий тандем обох велосипедистів безумовно буде серед головних претендентів на перемогу.

Тадей Погачар вже почав формувати свої амбіції на майбутній сезон. Він не відкинув можливості знову виступити на Джиро д'Італія. Відповідаючи на запитання про участь у Париж - Рубе, він зазначив, що це буде "складно, але цілком здійсненно".

- Планує виступити на Джиро-2025 і Йонас Вінгегор, для якого це може бути дебют на "Корса роза". Ну а ми, цілком можливо, у 2025 році побачимо не одну, а відразу дві серії протистояння двох найкращих багатоденників сучасності. Ну а поки що Вінгегор вдруге став батьком - у нього народився син.

Getty Images/Global Images Ukraine. Ремко Евенпул.

Незважаючи на численні заяви Ремко Евенпула про те, що він планує залишитися в "Soudal Quick Step", джерела з La Gazzetta dello Sport повідомляють, що переговори про його можливий перехід до "Red Bull Bora" активно тривають. Австрійсько-німецький клуб готовий викупити його контракт та запропонувати бельгійському велогонщику зарплату в розмірі 10 мільйонів євро.

Теоретично це зробить Евенпула найбільш високооплачуваним гонщиком світу, але, за чутками, після Тур де Франс Погачар продовжив контракт з "UAE Emirates", і його зарплата зросла з 7 мільйонів євро на рік до 10 мільйонів плюс 2 мільйони бонусів. Офіційно про це поки що не було оголошено.

Казахстанський велосипедист з другої команди "Астана" Ільхан Достієв отримав тимчасове відсторонення від змагань від Міжнародного союзу велосипедистів (UCI). У його допінг-пробі, взятій 30 липня цього року, виявлено сліди модифікованого ЕПО CERA. Цей тип препарату був популярний у професійному велоспорті в період з 2006 по 2008 роки, але згодом його виявлення стало значно простішим. Справжнім безумством є продовжувати застосовувати цей засіб у 2024 році. Проте, як видно, такі безумці все ще існують.

- Два гонщики покидають "Alpecin Deceuninck". Сорен Крог Андерсен перейде в "Lidl Trek", а торішній чемпіон світу серед андерів Аксель Лоранс - в "Ineos Grenadiers".

Відомий гонщик Ден Бігем ухвалив остаточне рішення про завершення своєї спортивної кар'єри. Нещодавно він отримав призначення на посаду керівника відділу інженерії в команді "Red Bull Bora". Раніше Бігем працював з "Ineos Grenadiers", але його інноваційні концепції не знайшли схвалення у керівництва цієї команди.