"Збірна України має потенціал, проте їй бракує стабільності": В'ячеслав Заховайло розповідає про медійний тиск, фактори поразки від Албанії та сильні сторони команди Чехії.

Напередодні національна команда України стартувала у Лізі націй. Після поразки від Албанії, експерти та журналісти не стримували своїх емоцій. На гравців обрушився новий потік критики, а Сергію Реброву почали вимагати відставки.

10 вересня наша команда матиме можливість реабілітуватися в поєдинку з Чехією. Гра розпочнеться о 21:45.

Напередодні матчу журналістка Соломія Романчук зустрілася з українським футбольним агентом і менеджером В'ячеславом Заховайлом, котрий вже понад десятиліття живе в Чехії. Під час їхньої бесіди вдалося з'ясувати основну причину невдачі збірної України в матчі проти Албанії, а також обговорити сильні сторони чеської команди та унікальну перевагу, якою можуть скористатися підопічні Реброва.

Зокрема, Заховайло згадав, як Чехія відкривала свої двері для біженців після початку повномасштабної агресії Росії, як він підтримував своїх співвітчизників та які уроки можуть винести українці з цього досвіду.

-- Як вам поєдинок з Албанією? В чому проблема такої гри?

Зокрема, я хочу виділити дві основні речі, які мене засмутили під час цього матчу. По-перше, це стосується готовності деяких гравців, що, на мою думку, зумовлено невиконанням настанов тренера. По-друге, мене вразила реакція журналістів і наших уболівальників. Ситуація в медіа виглядає як цькування всієї команди, зокрема тренера Реброва, що є справжнім аб'юзом. У наших уболівальників, особливо серед журналістів, існує погана звичка: коли команда перемагає, всі хвалять гравців, називаючи їх великими, а коли настає поразка, критика ллється на всіх, і всі вимагають відставки.

Ми маємо усвідомити, що ці гравці представляють абсолютно нове покоління, відмінне від тих, хто виріс у Радянському Союзі і був готовий "загинути" на полі. Їхнє мислення зовсім інше. Хочу звернутися до всіх журналістів: футболісти не мають жертвувати собою, вони повинні насамперед грати. Якщо у них виникають помилки, адже футбол — це гра, наповнена помилками, їм слід навчитися на власному досвіді.

Журналістам, особливо тим, хто має визнання, варто задуматися над своїми висловлюваннями. Адже, хоч вони і ведуть спортивні програми, це не означає, що вони є експертами у футболі. Моя думка полягає в тому, що в цьому виді спорту психологічний аспект займає 90 відсотків. Якщо футболіст або тренер втрачає впевненість, ситуація стає непередбачуваною. Журналісти та вболівальники, у свою чергу, лише підкидають дрова у вогонь. Зараз і так нелегко, а обставини навколо збірної України викликають обурення. Є моменти, які потребують критики, але вона повинна бути конструктивною, а не звучати як "всіх на фронт", "всі розбалувались", "тренер не справляється". Якщо ми прагнемо змінити ситуацію в країні та в інших сферах, нам слід навчитися проявляти терпимість. Гнів тільки заважає досягненню мети.

Щодо матчу, я був присутній на поєдинку і в мене склалося враження, що деякі гравці не дотрималися настанов тренера. Про це Ребров ніколи не зізнається. Чому так? Тому що такі питання обговорюються за закритими дверима, у роздягальні. Тренери зазвичай уникають публічної критики своїх підопічних, адже це може вплинути на їхню психологію. Кожне слово наставника має велике значення для футболістів, тому журналістам не варто ставити подібні запитання. Це викликає незадоволення як у тренера, так і в інших, оскільки він навряд чи на них відповість. Це повинно бути очевидним для всіх.

Є гравці, які не виконали вказівки тренера, і їх слід поділити на три категорії: футболісти з Динамо, представники Шахтаря та легіонери. Кожен з них прибув до збірної в різному емоційному, фізичному та ігровому стані. Збірна України зустрічається дуже рідко, адже це не клуб, а національна команда. Для реалізації задумів потрібен час для налагодження взаємодії. Основне завдання Реброва — відновлення гравців, особливо тих, хто представляє Динамо, адже вони мали інтенсивний графік у Лізі чемпіонів. Часті переїзди призвели до втоми, але Реброву вдалося досягти позитивного результату. Я помітив, що гравці київського клубу виглядали на фізичному рівні досить добре, без помітних коливань.

Ігровий стан гравців Шахтаря залишав бажати кращого. Чому так сталося? На початку чемпіонату команда провела чотири матчі, з яких два завершилися поразками, що, безумовно, вплинуло на їхній емоційний стан. Важливо, щоб тренер допоміг їм заспокоїтися та знайти впевненість. Перший тайм виявився абсолютно безініціативним з боку нашої команди, оскільки відсутніми були проникаючі передачі. Ми непогано контролювали м'яч до штрафного майданчика, але не змогли створити жодного гольового моменту. Є чимало зауважень до гри півзахисників, адже виконавці в центрі поля не показали свого найкращого рівня.

Сьогодні всі команди, як національні, так і клубні, навчилися ефективно захищатися. Усі розуміли, що Албанія зосереджує свої сили в глибокій обороні і чекає на помилки суперника, граючи на контратаках. Цей стиль гри став відомим. Що ж сталося на полі? Коли Україна вийшла вперед у рахунку, я вважаю, що потрібно було миттєво змінити тактику. На жаль, цього не сталося, і ми намагалися продовжити тиснути на суперника, за що заплатили дорогою ціною. Ми повірили у власні сили і залишили простір позаду, що призвело до помилки: стандартний удар, і гол – 1:1. Якби в момент, коли ми повели в рахунку, ми змогли швидко адаптуватися до оборонного стилю, як у албанців, вони, ймовірно, пішли б у наступ, а ми могли б довести гру до перемоги. Вони скористалися нашими помилками, тоді як ми не змогли реалізувати свої шанси. Це єдине зауваження, яке я можу висловити Реброву: нам не вдалося швидко адаптуватися до стилю гри албанців після того, як ми вийшли вперед.

У цьому поєдинку не брали участі Довбик і Мудрик. Є думка, що їхня гра не суттєво змінила б підсумок матчу. Які у вас думки з цього питання?

Кожен футболіст має свої унікальні якості на полі. Мудрик, наприклад, здатний ефективно обігрувати суперників у одиночних дуелях і володіє багатьма навичками, за які Челсі виклав немаленьку суму. Проте, якщо гравців постійно психологічно тиснути, це може призвести до того, що вони перестануть реагувати на ситуацію. Мудрик має таланти, які безумовно сприяють успіху як збірної України, так і клубу Челсі. Я вважаю, що його відсутність на полі – це серйозний недолік для команди, адже це обмежує можливості тренера в плануванні гри. Його неучасть послаблює нашу збірну, так само як і відсутність Довбика. Їхня недоступність відчувається не лише в стартовому складі, а й у зменшенні варіантів для тренерських рішень.

-- Ви проживаєте в Чехії більше 10 років, як країна відреагувала на повномасштабне вторгнення? Як допомагали українцям?

Дозвольте поділитися своїм свідченням щодо цих подій. На початку чехи пережили шок, але водночас виявили максимальне співчуття до ситуації. Чехія відкрила свої кордони і протягом трьох місяців приймала всіх охочих, надаючи допомогу та підтримку. Громадяни країни та уряд об'єдналися, щоб зібрати значні кошти для підтримки біженців. Переважно це були матері з дітьми та літні люди, і всі зусилля були спрямовані на те, щоб забезпечити їм безпечний притулок, аби вони не опинилися на вулиці.

Я не можу говорити від імені всіх, але поділюсь власним досвідом. Мені також випало взяти участь у цій справі, і я з вдячністю згадую про футбольний клуб Славія, який підтримав мене. Клуб орендував великий готель, куди приїжджали молоді хлопці віком 15-17 років, а також професійні гравці, які шукали прихисток. Ми з Славією витратили чимало коштів, щоб забезпечити футболістів першим часом, а також надати їхнім сім'ям житло та харчування. Крім того, ми допомагали працевлаштувати футболістів у клуби, і все це робилось безкоштовно та без корисливих намірів. Це вимагало великої кількості часу та ресурсів. Чехи проявили максимальне розуміння та підтримку щодо українських громадян.

-- За два роки змінилося щось? Можливо, менше допомоги, розуміння?

Ні, ситуація не змінилася. Я помічаю, що держава продовжує підтримувати українців. Однак варто визнати заслуги наших співвітчизників, які не залишалися бездіяльними. Сьогодні практично всі мають роботу. Чехія є країною, де українцям досить комфортно, адже наші мови мають багато спільного. Це слов'янська країна, і в деяких аспектах наші менталітети співпадають, на відміну від Німеччини, де все по-іншому. Умови для адаптації тут дійсно сприятливі.

Чи берете ви участь у нинішніх акціях та мітингах на підтримку України?

-- Вони тривають нон-стоп. Чехи та наші біженці дуже активні. Ці речі тут не припиняються, я бачу в медіа, що кожного тижня щось відбувається, якась акція чи протест. Самі чехи теж багато протестують біля посольства агресора. Ідея вільної та незалежної України тут на першому місці, тому що вони розуміють, що наступними можуть бути і вони, і інші країни. Тому свідомо ставляться до цього.

Яким чином ваші закордонні знайомі відреагували на початок широкомасштабного вторгнення? Чи були серед них ті, хто вас розчарував?

-- Ні. Я скажу так, у моєму колі багато європейських спеціалістів, і з Чехії, і з інших країн. Всі відреагували з великою емпатією, з жалем, питали, чим допомогти. Багато хто приютив у себе вдома біженців, у цьому плані, я думаю, вони багато допомагали українцям. Не просто словами, а справами. У мене вдома навіть не знаю, скільки було людей, я не рахував. Всі чеські клуби прийняли дітей, які займаються футболом, безкоштовно. Тут дитячий футбол частково спонсорується державою, а частково батьками. Діти різного рівня, віку, але їх прийняли у клуби, навіть деяких у професійні, багато навчаться у Славії, Спарті, Пльзені.

-- Це дуже потужна позиція з боку держави, людей, зокрема, ваших знайомих.

У цьому контексті українці мають право пишатися та відчувати задоволення, адже в них є справжній союзник. Чехи також не підвели: вони активно працюють, сплачують податки і швидко інтегруються в місцеве суспільство. Державні органи підкреслюють, що українці роблять суттєвий внесок в економіку Чехії, адже багато вакансій було заповнено саме нашими співвітчизниками. Хоча Україна зазнає втрат своїх громадян, європейські країни отримують нові ресурси завдяки українській діаспорі. І найціннішим ресурсом в світі залишаються люди, а не фінанси.

Єдине, що справді викликає занепокоєння, це те, що за цей час люди вже адаптувалися до життя в Європі. Тому Україні необхідно створити такі умови, щоб сім'ї поверталися не під тиском, а за власним бажанням. Адже життя в Європі суттєво змінило людей на краще.

Це схоже на те, як ми розпочали з футболу: наші люди часто реагують негативно, тоді як тут ставлення більш терпиме. Навіть у моменти поразок вони виявляють більше співчуття, тоді як у нас, на жаль, не завжди усвідомлюють важливість кожної особи. Багато людей обговорюють це питання, але, на жаль, не завжди розуміють його суть.

Це складно, проте, можливо, з часом ситуація зміниться.

-- Ну так. Я вважаю, що ті люди, які повернуться, внесуть в це зміни. Я розумію, біда, злість, агресія, в пресі іноді люди погано відгукуються про біженців, про тих, хто вже давно за кордоном. Але це неправильно, я вважаю, що якби не ті, хто давно за кордоном, цієї підтримки не було б. Якби ви знали, скільки сил та грошей люди інвестували, щоб підтримати Україну, ви були б шоковані. Але у нас, в Україні, хтось на цьому нажився, а тих, хто допомагав, опустили нижче плінтусу. Це така подяка. Я не політик, я кажу, як громадянин свій погляд на життя. Бо я бачу зсередини, як це відбувається. Всі сподіваються, що це якнайшвидше закінчиться, звісно, нашою перемогою, щоб люди могли приступити до свого нормального життя.

У нас кажуть, що футбол поза політикою, але це неправда. У всі часи футбол був політичним елементом. Навіть усі наші багаті люди скуповували клуби, це був один із елементів суспільної думки, боролися за ректорат. Футбол завжди був у політичному колі. Ми грали проти Росії чи Динамо проти Спартака, це була скрита політика України. Про це не говорили, але воно було.

Сподіваюся, що мої слова змусить людей переглянути свої погляди на ці питання. Існує безліч різних думок, але багато з них є психологічно агресивними та хибними, ведуть лише до руйнації, а не до творення. Це нагадує ситуації з сімейним насильством: якщо не б'є, значить, не любить, а якщо б'є — то любить. Таку ситуацію потрібно змінювати. Як і в середовищі наших уболівальників: коли вони завдають шкоди своїм, це сприймається як прояв любові. Але це абсолютно неправильно, і жінки добре розуміють, про що я говорю.

Чи пам'ятаєте ви минулі зустрічі української національної команди з Чехією?

-- Я вам так скажу, Чехія -- це слов'янські німці, якщо проводити паралелі. Це стосовно футболу, рівня роботи підприємств, вони все намагаються робити під один шаблон. У футболі те ж саме. Передусім, це дуже дисциплінована команда, так, це не бразильці, які індивідуально дуже сильні, але вони, підкреслюю ще раз, з великою ігровою дисципліною. Вони можуть дуже довго тримати удар, але на останніх хвилинах відповісти та перевернути гру.

Я маю надію, що тренерський колектив на чолі з Ребровим усвідомлює, з ким їм доведеться змагатися. Все зводитиметься до того, який склад гравців обере Сергій Станіславович. У нього є чимало футболістів, здатних дати відсіч Чехії.

Єдине, до чого слід бути готовими, це до того, що чехи перед матчем з Україною також зазнали невдачі, і їх жорстко критикували. Це змусило їх підходити до зустрічі з максимальним налаштуванням. Вони прагнуть виправдатися перед своїми вболівальниками, адже поразка від Грузії стала для всіх несподіванкою і справжнім шоком. Зараз у збірної Чехії існує безліч викликів, таких як зміна поколінь та підбір тренера, і видно, що в команді не все гладко. Проте це не заважає чехам вийти на поле з рішучістю здобути перемогу. Вони мають сильну мотивацію. Це команда, що спеціалізується на контратаках, з багатьма високими гравцями, які добре справляються зі стандартами, саме завдяки цьому вони забивають чимало голів. Водночас, їхня гра в контратаках також на досить високому рівні.

Чехія — це команда, яка не буде домінувати у володінні м'ячем, як, наприклад, іспанці чи італійці. Їхній підхід до футболу є досить прагматичним. Чеська гра має більш вертикальний характер, хоча вони також здатні ефективно проводити позиційні атаки. Для збірної України чехи є непростим суперником — вони дуже фізично підготовлені та вміють вести боротьбу на полі.

Яким чином ми можемо їх вразити?

Перш за все, якщо ми зосередимось на швидкому футболі і активно працюватимемо з м'ячем, не затримуючи його, то зможемо заплутати чехів. У нас є потенціал для цього. Проте, важливо зрозуміти, чи зможемо ми реалізувати ці можливості. Нам потрібна висока інтенсивність гри та швидкість прийняття рішень. Якщо ми зможемо це здійснити, то матимемо непогані шанси на успіх.

По-друге, найсуттєвіше, що можна було помітити в матчах Ліги чемпіонів за участю Динамо, — це реалізація голевих моментів. Ця проблема має психологічний характер: якщо гравці не використовують очевидні шанси, це свідчить про наявність невпевненості на полі. На тренуваннях вони без проблем реалізують 10 з 10 можливостей, але в ігровій обстановці чомусь не можуть повторити цього результату. Це питання, яке потрібно ретельно опрацювати як на рівні збірної, так і в клубах.

Не можна стверджувати, що у них немає навичок. Існує суттєва різниця між людиною, яка має віру у свої сили і досягає успіху, та тією, яка постійно сумнівається у собі і не може нічого реалізувати. Наші вболівальники та журналісти, на жаль, не сприяють формуванню цієї впевненості; навпаки, вони часто спричиняють додаткові сумніви. Вони вважають, що критика, покарання і заклики до жорсткості змусять спортсменів проявити себе. Це хибне уявлення; насправді, такі дії лише погіршують ситуацію.

-- Якщо буде поразка від чехів, вона зажене команду у психологічну яму, як їм тоді з неї вибиратися?

-- По-перше, поразки ще немає, це ми забігаємо наперед. У вас вже така думка, а що, якщо поразка... Давайте розглянемо варіант, якщо впевнена перемога, що тоді? Як бути всім критикам, топ-журналістам, які зі всіх екранів поливали брудом гравців та тренерів? У нашій країні, на жаль, вміють лише балакати, а якщо робити -- з цим гірше.

-- Ідеальна збірна України -- яка вона у вашому розумінні?

-- Я вважаю, що у контексті сучасного футболу ми на правильному шляху. Подивіться на роботу наших молодих спеціалістів, Шовковського чи Реброва, вони змінюють стиль гри збірної, клубів. Чому? Бо ми намагаємося максимально наблизитися до сучасного футболу. На жаль, якщо брати часи старого футболу, ми згадуємо великого тренера Валерія Лобановського, стиль гри, але ми не можемо порівнювати непорівнюване. Тоді були зовсім інші умови, футбол.

Якщо ви подивитеся записи старих матчів, ви помітите, що ті футболісти грають майже пішки, не було інтенсивності на м'ячі ніякої. Зараз зовсім інший футбол. Гляньте на іспанців, вони своїм стилем гри виграли все, що можна у всіх вікових категоріях.

Чому так? Задумайтеся, чому у Реброва працюють іспанські асистенти, а у Шевченка – італійці. Нам необхідно переймати сучасні підходи до футболу. Ці тренери обирають правильний напрямок. Важливо, щоб концепція гри стала основою для наших дитячо-юнацьких спортивних шкіл. Адже стиль гри формується вже на рівні молодіжних команд, але до певного віку у нас все ще домінують застарілі методи, включаючи тренувальні програми.

Життя постійно еволюціонує, і ми вже не уявляємо свій світ без мобільних телефонів, як і футбол також зазнає змін. Важливо вміти адаптуватися та навчатися новому. У нашої збірної є потенціал для зростання. Проте, є кілька аспектів гри, які варто вдосконалити: зокрема, необхідно поліпшити концентрацію під час стандартних ситуацій, а також підвищити рівень атлетизму гравців. Вони поступаються чехам та албанцям в силовій боротьбі, що є нашою слабкою стороною, і ми часто опиняємося в невигідному становищі в таких моментах.

Щодо швидкої гри з м'ячем і ухвалення рішень, ми здатні це робити, проте наш футбол потребує більшої збалансованості. У цьому процесі важливо пам’ятати, що в футболі все потребує часу, і нічого не відбувається миттєво. Основною складовою є робота дитячих тренерів, а також необхідність належного фінансування дитячого футболу, чого, на жаль, не вистачає в Україні.

У цієї команди є великий потенціал. Проте нам бракує стабільності, і це, зокрема, пов'язано з психологічними аспектами. Ми почали з аналізу, що головною причиною невдачі стало невиконання футболістами вказівок тренера, хоча він ніколи не зізнається в цьому. Як фахівець, я помітив це як у першій, так і в другій половинах гри. Нам потрібно зробити висновки з цього поразки та рухатися вперед. І найважливіше – слід припинити критикувати нашу національну команду, адже це абсолютно неприпустимо.