Українська синхроністка Марта Фєдіна поділилася: "Мені лише 22 роки, і я готова розпочати новий етап у своєму житті".
Зображення: Пресцентр Федерації синхронного плавання України Марта Фєдіна
Ви нещодавно завершили свою професійну діяльність. Наскільки важким було прийняти таке рішення?
Це було надзвичайно важко, але я вже мала попередній план, який допомагав мені орієнтуватися, тому все виявилося передбачуваним. Я мріяла про участь в Олімпіаді в Парижі і планувала завершити свою кар'єру після цього. На жаль, я не змогла потрапити на Олімпійські ігри 2024 року, оскільки наша команда не змогла кваліфікуватися ще в лютому. Це було найгірше, що могло статися, і я навіть не могла уявити подібний розвиток подій. Відсутність участі в Олімпіаді здавалася мені чимось абсолютно жахливим і нереальним, але, на жаль, це стало реальністю. Після невдачі в кваліфікації я усвідомила, що в мене більше немає мотивації до тренувань. Все це сталося так несподівано. Вже в лютому я почала думати, як діяти далі, адже у мене виникли проблеми зі здоров'ям. Я вирішила спочатку зайнятися лікуванням, а потім визначитися з подальшими кроками. Наразі я зрозуміла, що логічно завершити свою професійну кар'єру спортсменки. Найскладніше було усвідомлення того, що це - кінець. Якщо чесно, коли я написала пост про це, то плакала два дні, хоча думала про це протягом трьох місяців. Я не очікувала, що отримаю таку кількість підтримки та теплих коментарів, і що так багато людей напише мені особисті повідомлення. Це було справді важко.
Зображення: World Aquatics Українська спортсменка Марта Фєдіна під час свого виступу.
Вам лише 22 роки. На Олімпіаді, наприклад, виступали більш досвідчені спортсменки. Ви вже "ситі по горло" професійним спортом?
Не скажу, що "сита по горло", але для себе я розуміла, що всі медалі взяті: Олімпіада, Чемпіонат світу, Чемпіонат Європи. Я хотіла піти на піку кар'єри, на піку популярності. Зараз склад нашої збірної дуже омолодився, їм по 15 років, тож, я вже відчувала себе поруч із ними бабусею.
Яким чином впровадження нових норм у артистичному плаванні вплинуло на ваше рішення?
Вони вплинули на те, що ми не потрапили на Олімпійські ігри, але це лише деталі. Насправді я ще до цього, мабуть, ще перед Іграми в Токіо говорила, що у мене буде дві Олімпіади. Мені тільки 22 роки і я можу зараз починати своє життя.
Після зміни правил результати команди різко пішли на спад. Чи погоджуєтеся ви з тезою, що разом зі зміною правил змінилося й ставлення суддів до нашої команди?
Так воно і є. Правила змінилися, а в нашому суддівському складі немає жодної особи, яка б могла підказати чи пояснити, які саме зміни відбулися. Ми залишилися без належної підтримки. Виходило так, що приїжджаючи на змагання, ми були змушені вчитися на власних помилках і штрафах. Це був надзвичайно важкий час, адже ти готуєшся, прикладаєш чимало зусиль, а через брак знань опиняєшся поза грою. Можливо, дехто вважає, що ми "зіркові", але це зовсім не так. Ми тренувалися і витрачали ще більше сил, ніж раніше. На Чемпіонаті світу в Досі я відчувала, що ми все опанували, підготувалися на максимум, віддали все, що могли, але... Я не прагну нікого образити, проте ми були не найгіршими. Я розумію, що ті країни, які брали участь в Олімпійських іграх, точно не перевершують нас за рівнем.
Як ви пережили факт того, що українська збірна з синхронного плавання не відібралася на Олімпіаду командою?
Нас не вистачило сил. Хоча це сталося не в Досі — там ми припустилися помилки. Цей чемпіонат світу виявився єдиними змаганнями, де винні були ми. Початок був просто чудовим: ми фінішували другими в хайлайті. Я тоді подумала, що все йде ідеально, але на технічній групі сталося непорозуміння. Після цього я не стримувала сліз. Пообіцяла собі боротися до останнього, виступати так, ніби це мій останній шанс. Завжди виконувала все з думкою про інших: родину, країну, але в той момент вирішила, що роблю це для себе. Я хотіла зберегти цей момент у пам’яті. Насолоджувалася довільною програмою, отримуючи задоволення від того, що була у воді і робила те, що люблю. На фінальній зв’язці, на жаль, знову сталася помилка. Після довільної програми я просто прийняла це як факт — так сталося, так вирішила доля.
На Олімпійських іграх у Парижі наш дует, сестри Алексіїви, все ж вийшов на змагання. Як ви гадаєте, п'ята позиція – це справедливий підсумок їх виступу?
П'яте місце в порівнянні з попередніми досягненнями – це справжній подарунок від долі. Дівчата вклали максимум зусиль. Мені дуже сподобався їхній виступ, адже вони виконали все на високому рівні. Тренерка була в захваті, а я помітила, що і самі дівчата відчували задоволення від своєї роботи. Я рада, що їм вдалося досягти такого гідного результату. Вони усвідомлюють, що зробили все можливе. П'яте місце – це цілком прийнятний результат.
Що ви маєте на увазі, коли кажете про відсутність своєї людини у техкомітеті?
У техкомітеті немає нашої людини, людини з України. Я розумію, що нові правила робили для того, щоб прибрати суб'єктивність. Але, на мою думку, суб'єктивності стало тільки більше. Спочатку було прикольно, що ти можеш бути як першим, так і останнім, але потім ми почали помічати закономірність. Той дружить із тим, той із тим... Я не можу сказати, що якась команда нічого не робить і їй просто ставлять оцінку. Виходило так, що всі країни вже знали щось, що стосується нових правил, а ми це пропустили. Наприклад, ми готувались за одними правилами, а приїжджали на змагання і розуміли, що все по-іншому. Перед Дохою ми все вивчили, наш тренер Олеся Володимирівна їздила у вересні на спеціальний семінар. Крім того, ми вже навчились на власних помилках. Ось ця зміна правил в нашому випадку за два роки до Олімпійських ігор - це якось нерозумно. За два роки вони просто змінили вид спорту, адже це не те, що ми робили все своє життя. Мабуть, це просто було комусь вигідно.
Фото: Пресслужба Федерації синхронного плавання Марта Фєдіна.
Чи не з'явилося у вас бажання працювати суддею на змаганнях з синхронного плавання?
Відверто кажучи, я поки що не визначилася з тим, чого хочу насправді. Це, звісно, важливе питання, адже потрібні люди для реалізації планів. Я молода, тому не виключаю цієї можливості. Зараз, коли в мене з’явилося багато вільного часу, я відчуваю певну паніку. Раніше я завжди дотримувалася графіку: тренування, вихідні... І в ці вихідні намагалася встигнути все: відпочити, розважитися, навчитися новому, зустрітися з друзями. Тепер же, коли вільного часу стало в рази більше, я не знаю, чим зайнятися. Спорт завжди приносив нові знайомства, але часу на них не вистачало. Цього літа я була готова до всього; боялася, що після закінчення навчання відчує апатію. На щастя, це мене оминуло. Я рада, що маю енергію та прагнення до нових вражень!
Ви вже встигли спробувати себе у новому спорті?
Наразі я активно експериментую з різними видами спорту: катання на конях, велоспорт. Окрім цього, регулярно відвідую тренажерний зал, де займаюся функціональними тренуваннями, але вони здебільшого силові, тому це досить важко для мене. Інші відвідувачі залу помітили мої спроби з олімпійськими кільцями та дивуються, чому мені це дається нелегко. А я їм відповідаю, що займалася зовсім іншими речами. Це ж, по суті, символ "AUDI" (сміється, - LB.ua). Вейкбординг, йога, стретчинг - все це вже стало частиною мого досвіду.
Не хочеться повертатися до тренувань?
До дівчаток на тренування не ходила, адже вони були за кордоном на змаганнях. Сама ж декілька разів пішла у басейн. Це схоже на подорож до космосу, адже тепер це для мене щось неймовірне. Хіба я робила це раніше? Не можу сказати, що зараз я сумую за водою, але, так, хочеться піти, відчути своє тіло у воді. Рада, що вчасно завершила кар'єру. У мене немає зараз відрази до артистичного плавання - мені добре. Я спокійно можу прийти в басейн, не плачу, можу спокійно подивитись на тренування чи виступ дівчат.
Зображення: Європейські водні види спорту. Українська спортсменка Марта Фєдіна в процесі змагань зі синхронного плавання.
Як довго ви займаєтеся артистичним плаванням?
Коли мені виповнилося п’ять років, я вирішила піти в басейн, щоб навчитися плавати. Наші заняття проходили так: спочатку нас навчали основам плавання, а в останні десять хвилин, як я тепер усвідомлюю, готували до синхронного плавання. Тоді я вважала, що це просто частина програми. На своїх перших змаганнях я здобула перемогу. Коли ми повернулися додому, тато, читаючи грамоту, запитав у мами: "Каміла, чи знаєш ти, що це синхронне плавання?" Через три роки тренувань нас перевели в інший басейн, і з того часу я почала займатися цим професійно.
На цьому Чемпіонаті України ви виконували роль тренера для юних спортсменок, підтримуючи їх та надаючи поради під час їхніх виступів. Чи маєте ви бажання стати тренером у майбутньому?
Це звучить цікаво, але я усвідомлюю, яку відповідальність це несе. На Чемпіонаті України я була в неймовірному напруженні. А що ж буде на Чемпіонаті Європи та світу?... В принципі, це абсолютно зрозуміло: якщо ти витратив стільки часу на спорт і досягнув значних успіхів, логічно рухатися далі в ролі тренера. Я не відкидаю цю можливість, час від часу розмірковую про це, але поки що важко про щось говорити.
Якщо б сьогодні вам зателефонував президент Федерації синхронного плавання з пропозицією очолити національну команду, чи прийняли б ви цю пропозицію?
Я б точно сказала, що подумаю. Насправді я вже думала, що такий варіант теж може бути. Мабуть, я погодилась б, адже це цікаво. Водночас такі рішення потрібно обдумати. Я люблю таке: прорахувати варіанти, зважити плюси та мінуси. Якби в мене була можливість очолити команду, то я хотіла б, щоб це була саме збірна України, доросла команда. З маленькими діточками працювати - це супервідповідально. Я навіть не знаю, чи змогла б донести до них потрібну інформацію. Крім того, я вже звикла до дорослих рухів. Тренер - це взагалі дуже відповідальна роль, адже він повинен прищепити любов до виду спорту. Мені насправді дуже пощастило, бо всі мої тренери були класними. Кожного разу, коли переходила до іншого тренера, думала, що краще вже нема куди, а потім виявлялося, що є.
Фото: European aquatics Марта Фєдіна під час виступу.
Чи ви зазвичай спокійні або емоційні у своїй ролі тренера?
Протягом двох місяців підготовки до Чемпіонату України я усвідомила, що не є суворим тренером. Можливо, це має свої недоліки. В певний момент я зрозуміла, що коли діти втомлюються, вони починають поводитися не зовсім коректно. Тут важливо знайти баланс.
Ви в даний момент перебуваєте в Києві. Як часто відвідуєте Харків?
У 2022 році, після повернення з Італії, я з командою провела рік у столиці і зрозуміла, що це місце – моє справжнє призначення. Вирішила, що після Олімпіади мій дім буде тут. Цю думку я плекаю вже давно, але тепер вона стала остаточною. У столиці відчувається енергія великого міста. Мої батьки живуть у Харкові, і протягом літа я навідалася до них 4-5 разів. Хочу, щоб вони трохи відпочили і приїхали до мене. Тато постійно залишається в Харкові. Я просила його залишити місто, хоча б на деякий час, ще у квітні 2022 року, коли там панувала справжня жахлива ситуація. У той час на вулицях можна було побачити лише кілька людей за день. Проте він вирішив залишитися й займатися волонтерською діяльністю. Мама трохи побула у Львові, але повернулася назад, адже відчувала потребу бути вдома, навіть коли ситуація залишалася небезпечною. Вони вже два роки живуть у Харкові. Я відвідала місто 5 серпня і планую поїхати знову у жовтні. Кожен раз, коли я туди приїжджаю, спогади накривають мене з головою. Харків – це місто, яке дало мені все. Усе, що я маю, стало можливим завдяки Харкову та харківському басейну. Я відчуваю лише вдячність до цього міста. Коли я повертаюся, емоції переповнюють мене. У Харкові в мене є квартира, яку я купила й відремонтувала після Олімпіади в Токіо. Спочатку було важко, оскільки я вклала в це багато сил і енергії. Але зараз, після року життя в столиці, я сприймаю свою квартиру в Харкові як музей спогадів. Мене гнітить невідомість щодо того, коли все це закінчиться. Я вже змирилася з думкою, що матеріальні речі не мають такого значення, як саме життя.
У своєму недавньому інтерв'ю ви згадали, що зараз здобуваєте ступінь магістра. В якому навчальному закладі та за якою спеціальністю ви навчаєтеся?
Я здобуваю освіту спортивного журналіста в академії Харкова. Однак зрозуміла, що цього недостатньо, тому вирішила також вивчати психологію. Оскільки в Харкові наразі немає можливості для очного навчання, усі заняття проходитимуть у заочному форматі.
Чи зосереджуєтеся ви виключно на спортивній журналістиці, чи, можливо, плануєте дослідити інші сфери?
Усе можливе. Можливо, люди вважають, що оскільки я спортсменка, я обов'язково повинна бути спортивною журналісткою. Але це не так. Мене захоплює світ моди, і було б чудово знайти своє місце саме там. Я обожнюю одяг і процес підбору вбрання. Під час тренувань я завжди прагнула виглядати стильно, плануючи свої образи заздалегідь. Навіть лягаючи спати, я мріяла про те, що одягну наступного дня. Я просто обожнюю наряджатися!
Фото: instagram.com Марта Фєдіна з олімпійськими медалями токійських Ігор-2020.
Який момент із вашої професійної кар'єри був найяскравішим?
Звісно, це Олімпійські ігри - незабутні відчуття, атмосфера, медалі. У Токіо здійснилась моя мрія, здійснилась мрія наших дівчаток. Усі ми працювали над цим. Це перша олімпійська медаль для України в синхронному плаванні, тому емоції незабутні. Ти розумієш, що це для всіх уперше. Так довго до цього йшли - дівчатка роками тренувались, а наші тренери взагалі... Скільки потрібно було виростити поколінь, щоб здобути цю медаль? Неймовірно просто! Олімпійські ігри - один раз на чотири роки. Шкода, що зі мною це трапилось лише один раз, але для кожного спортсмена це головний старт.
Які бажання зараз найбільше наповнюють думки Марти Фєдіної?
Мабуть, основним завданням є знайти своє справжнє покликання. Для мене це означає відшукати таку діяльність, яка дозволить мені розвиватися. Як і в спорті: спочатку я брав участь у чемпіонаті України, потім виступав на Чемпіонаті Європи, світу, а врешті-решт - на Олімпійських іграх. Хочу того ж і в професії. Якщо говорити про найважливіше, то це, звісно, перемога нашої країни у війні з Росією. Це питання, яке стосується всіх нас і нашого майбутнього. У Києві вже багато ветеранів, і коли я відвідую басейн, я часто їх зустрічаю. Вони такі життєрадісні! Я підходжу, щоб подякувати їм, а вони відповідають, що просто виконують свою місію. Це чудово, що вони продовжують жити і боротися. Для мене перемога нашої країни - це моя найбільша мрія і мета. А далі я прагну знайти своє місце та стати корисною для України. Я впевнена, що так і буде.
