Ветеранка, яка пересувається на милицях, займається футболом. "Коли я забила свій перший гол, відчула неймовірну радість" - Стиль життя | Експрес онлайн

Ольга Бенда почала займатися ампфутболом рік тому.

Коли синочку Ольги Бенди з Білогородки, що на Київщині, було майже два роки, вона долучилася до лав 72-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. В Авдіївці у 2017 році під час ворожого обстрілу зазнала важкого поранення й втратила ногу. Після реабілітації та протезування Оля не лише вийшла заміж і вдруге стала мамою, а й почала бігати марафони. А рік тому мужня ветеранка захопилася грою у ампфутбол і вже виступає за нашу жіночу збірну.

Ольга родом з Вінниці. Росла у багатодітній сім'ї. Згадує, що, коли почалися Майдан, а потім АТО, була при надії. Але життя з першим чоловіком не склалося. "Якось випадково натрапила на рекламу, що в армію набирають охочих. Загорілась бажанням піти служити. Сказала про це мамі, й вона підтримала моє рішення, -- розповідає 32-річна Ольга Бенда. -- За кілька днів зібрала всі документи, пройшла медогляд і поїхала на полігон у Васильків. Але через те, що посади мені не знайшлось, відправили додому. Та наступного дня передзвонили з обласного військкомату й запропонували бути кухаркою. Синові Дмитру було майже два роки, коли я підписала контракт і поїхала на навчання у Старичі. Пройшла курс молодого бійця, навчилась користуватися польовою кухнею. Потрапила у 72-гу окрему механізовану бригаду. Служила спершу в Бахмуті, потім -- в Авдіївці. Хлопцям дуже смакували мої запечена картопля із салом, сиром, плов, макарони з підливою і тушкованкою".

14 травня 2017 року Ольга Бенда зазнала серйозного поранення. "Пам'ятаю, що я спала в кімнаті, коли раптом почався обвал. Дивлюсь — двері зникли, а металеве ліжко викрутило. І знову вибух. Я впала від ударної хвилі і закликала на допомогу, — розповідає Ольга. — У мене боліла нога, але я не звертала на це уваги, стрибаючи по кімнаті в надії врятуватися. Мій побратим прибіг і витягнув мене в безпечне місце, де почали надавати першу медичну допомогу. На жаль, моя ліва нога до коліна була сильно пошкоджена. Я благала лікарів зробити все можливе, щоб зберегти її. Але травма виявилась настільки серйозною, що ногу довелося ампутувати. Спочатку я не могла усвідомити, що залишилася без ноги. Якось зайшла медсестра, і я попросила її поправити ліву ногу. Вона відповіла: "Ти не бачиш, що з тобою трапилось?" Я глянула і зрозуміла, що ноги до коліна немає. Мене охопило горе, і я почала плакати. Два дні я страждала від фантомних болів, але зрештою взяла себе в руки. В той момент я зрозуміла, що головне — я вижила. Війна принесла мені не лише страждання, але й знайомство з Олексієм, який служив у моїй бригаді як гранатометник. Після поранення він дуже підтримував мене, був поруч під час п'яти складних операцій і встановлення протезу. Невдовзі ми одружились, а на Різдво 2021 року у нас народився молодший син Марк. Завдяки Олексію я почала займатися спортом: навчилась серфінгу та катанню на роликах. На протезі я навіть пройшла десятикілометровий марафон морської піхоти у США".

Після початку масштабної агресії чоловік Ольги продовжував захищати свою країну від ворогів. Однак з січня 2023 року його статус змінився, і він тепер вважається зниклим безвісти.

"Олексія востаннє бачили під Кліщіївкою на Бахмутському напрямку. Вірю, що він повернеться. На честь коханого зробила тату-вишиванку, -- каже Ольга Бенда. -- Рік тому мене запросили в спортивний табір і розповіли, що є можливість грати на милицях у жіночий футбол. Я зацікавилася і поїхала на тренування до Польщі. Спочатку не все вдавалося, бо ходити на милицях ми вміли, а ось вести м'яч, віддавати його виявилось непростим завданням. Але коли забила перший гол, то дуже раділа. Після повернення з Польщі вже не уявляла себе без ампфутболу. Нещодавно сформували збірну із семи дівчат. Нас запросили на чемпіонат світу в Колумбії, який відбудеться у листопаді цього року. Тому активно тренуємось, щоб повернутися з перемогою".