Щоб не впасти до рівня Сан-Марино: футбольна збірна України перебуває на межі у Лізі націй УЄФА.

Гравці збірної України на тренуванні

"Стати на один рівень" із Сан-Марино.

Можливо, це звучить занадто драматично, але насправді ситуація є вкрай серйозною. Давайте повернемося до 7 вересня 2013 року. Того дня збірна України з футболу провела матч проти Сан-Марино, команди з невеличкої країни, де проживає всього 33 тисячі людей. Ця гра відбулася в рамках відбору на Чемпіонат світу 2014 року на "Арені Львів". Тоді "синьо-жовті" досягли рекорду, забивши в ворота суперника вражаючі 9 голів, що стало найбільшою перемогою в історії українського футболу.

Зображення: Дан Балашов/УАФ Єгор Ярмолюк займається тренуваннями в команді збірної України з футболу.

11 років потому, 18 листопада, збірна Сан-Марино здобула перемогу над Ліхтенштейном (3:1) у Лізі націй, очоливши групу 1 (D) та піднявшись до дивізіону С. Тим часом Україна розділила очки з Грузією (1:1) і залишилася на останньому місці у своєму квартеті, маючи 5 очок. У разі програшу або нічиєї в заключному матчі проти Албанії (3 місце, 7 очок, - Lb.ua), команда Сергія Реброва ризикує опуститися до дивізіону С. Інакше кажучи, ми можемо опинитися в одному футбольному сегменті з Сан-Марино, яке нещодавно перемагали майже без зусиль. Цей випадок наочно демонструє, що український футбол переживає глибоку кризу, і на це є кілька причин.

Війна, кумівство, пасивність - вершники українського футбольного апокаліпсиса

По-перше, на футбол в Україні вплинула війна проти Росії. Очевидно, про здоровий розвиток футболу не може йтися, коли літають ракети. Процес деградації, запущений у 2014-му, почав наближатися до піка у 2024 році. На правду, ситуація із грою мільйонів у нашій країні завжди була хиткою, адже футбол був забавкою для багатіїв. Бізнесмени й олігархи вкладали власні кошти у команди, які не приносили їм прибутку. Такі проєкти існували певний проміжок часу, але рано чи пізно були приречені на провал. Питання тільки у тому, хто раніше зійде з перегонів. Це сталося з "Металістом" Ярославського і "Дніпром" Коломойського, які у золоті часи Української прем'єр-ліги були потужними колективами.

У іншому матеріалі ми детально проаналізуємо причини та наслідки занепаду українського футболу. Проте, підсумовуючи, варто зазначити, що в часи активної конкуренції в національному чемпіонаті Україна мала сильну збірну. Наразі, після окупації частини територій та втрати десятків клубів, надії на формування якісної національної команди здаються нереалістичними. Замість цього, ми маємо середню команду, яка може проявити себе в окремих випадках, але не більше.

Зображення: Дан Балашов/УАФ Михайло Мудрик та Сергій Ребров напередодні матчу з Албанією в рамках Ліги націй УЄФА.

У значній мірі це стало можливим завдяки кумівству в Українській асоціації футболу. Дана проблема набула особливої актуальності після призначення Сергія Реброва на пост головного тренера національної збірної. Окрім тренерства дорослої команди, він також відповідає за збірні інших вікових груп, займаючи посаду віцепрезидента УАФ. Ця додаткова роль ускладнює його можливості для повноцінної реалізації в тренерській діяльності. Більше того, Сергій Ребров не відчуває тиску з боку керівництва, оскільки президент УАФ – його давній партнер по київському "Динамо" та хороший друг Андрій Шевченко. Безумовно, Сергій не користується безмежною довірою з боку керівництва, але, здається, його звільнення не планується.

Можливий відхід Реброва, по суті, залежить лише від його власного рішення. У минулому він проявив себе як висококласний футболіст і довів свою кваліфікацію на тренерських посадах у "Динамо" та "Ференцвароші", тому не може змиритися з постійно поганими результатами. Проте, слід зазначити, що гра команди під його керівництвом не вражає, а результати поки що залишаються вкрай незадовільними. Можливо, причина цього полягає в недостатньому розумінні гри з боку футболістів.

Навіть якщо не враховувати провальний виступ збірної на Євро і зосередитися на Лізі націй, можна зробити висновок, що футболісти все ще не оволоділи ідеями Сергія Реброва. Команда демонструє малозахоплюючий футбол, з обмеженою кількістю створених моментів. Більше того, деякі гравці постійно випадають з командної гри, виглядаючи збентеженими. В результаті, практично в кожному матчі (за винятком першої гри проти Грузії) Судаков і Шапаренко не можуть знайти своє місце в центрі поля, а Довбик залишається без м'яча попереду.

Найгірше, що у відповідальний момент, у кінці зустрічей, українці зупиняються, не знаючи, що робити далі. У підсумку ми пропустили двічі від албанців у першому матчі й поступилися. Схожа історія була під час гри з грузинами: українці вели в рахунку, але зупинилися і пропустили, втративши надважливі 3 залікові пункти. Чи може Ребров переломити цю тенденцію - питання відкрите. Однак, уже зрозуміло, що часу на зміни не залишилося, адже поєдинок проти Албанії відбудеться сьогодні.

Зображення: Дан Балашов/УАФ Микола Матвієнко напередодні матчу з Албанією в рамках Ліги націй УЄФА.

Отже, обговорювати тактику не має сенсу. Важливо вийти на поле, здобути перемогу та довести, що збірна України – це команда нового рівня, яка формувалася під впливом зовнішніх обставин, зокрема війни. Необхідно виграти та порадувати тих, хто захищає нашу землю, відводячи війну подалі від міст і країн, де наші футболісти змушені проводити свої номінально домашні матчі в Лізі націй та інших турнірах.