Як відповідати на анексії російських спортсменів у світі спорту?

У цьому році вдалося істотно зменшити присутність спортсменів з Росії та Білорусі на Олімпійських іграх у Парижі. Хоча повністю досягти поставленої мети не вдалося, тиск на міжнародну спільноту приніс помітні результати. У змаганнях взяли участь лише 15 російських та 16 білоруських атлетів, всі з яких змагалися під нейтральним прапором.

Однак у новому олімпійському циклі український та міжнародний спорт зіштовхнулися з серйозним викликом. Російські загарбники проводять спортивну анексію українських територій. Це означає, що федерації рф з різних видів спорту інтегрують у свої структури підрозділи з наших тимчасово зайнятих земель.

Це відбувається безсоромно, цинічно та системно. На даний момент щонайменше 22 спортивні федерації з Росії вчинили подібні дії. Цим вони серйозно порушили Олімпійську хартію, яка вимагає, щоб юрисдикція Національних олімпійських комітетів (НОКів) відповідала територіальним межам держав.

З моменту здобуття незалежності України в 1991 році її міжнародно визнані кордони залишаються незмінними. Тому будь-які намагання привласнити спортивні досягнення Криму, Донбасу, Запорізької області чи Херсонщини є злочином, що заслуговує на відповідальність.

На жаль, ситуація є значно складнішою. Відгук міжнародної спортивної спільноти викликає певні запитання. Наразі існує всього п'ять успішних прикладів призупинення членства російських федерацій у глобальних організаціях, але кожен з них має велике значення.

Так, зокрема вчинив сам МОК (Міжнародний олімпійський комітет) стосовно Олімпійського комітету росії, ФІДЕ стосовно російської шахової федерації та Всесвітня федерація бадмінтону.

Також участь представників Росії була зупинена міжнародними організаціями, такими як Міжнародна федерація тенісу (ITF) та Міжнародна федерація баскетболу (FIBA). Це рішення було ухвалене ще на початку повномасштабного військового вторгнення. Ці випадки не мають прямого зв’язку зі спортивними анексіями.

Перше - це проросійське лоббі, яке в деяких федераціях надзвичайно потужне. Серед таких "цитаделей" росії - федерації боротьби, боксу, тхеквондо, дзюдо, фігурного катання, художньої гімнастики та інших.

Друге - небажання втягуватися в тривалі судові суперечки з рф. За кожним рішенням про виключення слідують російські апеляції, які розглядає Спортивний арбітражний суд у Лозанні. Це процес нешвидкий і він потребує значних зусиль та ресурсів.

Третій аспект полягає в необхідності більш активної позиції з боку України. Нещодавно українська спортивна спільнота разом із Міністерством молоді та спорту надіслали офіційні звернення до міжнародних федерацій з таких видів спорту, як волейбол, настільний теніс, кінний спорт, тхеквондо, дзюдо, фігурне катання, кьорлінг та велоспорт, з вимогою призупинити членство російських федерацій. Яка буде реакція на ці звернення, покаже найближчий час. Однак важливо діяти оперативно та ефективно, залучаючи необхідні ресурси і підтримку однодумців за кордоном.

У ролі президентки Федерації легкої атлетики України, я мала можливість обговорити цю тему з главою World Athletics Себастьяном Коу. З початку повномасштабного вторгнення світова легка атлетика зайняла чітку позицію, заборонивши участь спортсменів з Росії та Білорусі в міжнародних змаганнях. На відміну від багатьох інших організацій, вона залишилася вірною своїм принципам щодо агресора.

Станом на зараз російська легка атлетика ще не вчинила анексії українських спортивних юрисдикцій. Але, очевидно, що це питання часу. Адже деякі спортсмени з тимчасово окупованих територій вже виступають за росію. Тому треба готувати відповідь.

В Україні є сенс представити світові комплексний механізм для покарання Росії за її вчинки, що порушують основи олімпізму.

Він має містити не менше трьох варіантів:

Завдання надзвичайно непросте, проте ми повинні визначити для себе таку амбіційну мету на наступні роки. Адже безкарність зла завжди призводить до його відродження. Прецедент спортивних анексій може стати зразком для ряду інших регіонів. У такому випадку, увесь світовий спорт опиниться в безладді, а його організаційна структура буде знищена.

Тому вже зараз центральна влада, спортивні федерації, наші друзі та партнери за кордоном повинні об'єднатися для того, щоб побороти проросійських лобістів, переконати тих, хто ще вагається або тих, кому байдуже.

Час стає нашим противником, оскільки кількість спортивних анексій буде лише збільшуватися. Ми зобов'язані показати, що реагуємо на ці виклики рішуче, активно та з усією наполегливістю.

Чимало аспектів буде залежати від вибору нового керівника МОК. Маю надію, що це буде поважна особистість, яка віддана принципам чесної гри і не піддасться російському впливу.