З футбольного поля до політичного олімпу: Блохін та ще вісім гравців, які обрали шлях до влади.

Спорт Політика

Вміння скористатися своєю популярністю ще нікому не заважало у кар'єрі...

День 5 листопада подарував світу не лише президентські вибори у США, на яких переміг кандидат від Республіканської партії Дональд Трамп, а й ознаменувався 72-м днем народження легендарного українського футболіста Олега Блохіна, котрий став першим вітчизняним гравцем, що завоював престижну премію Золотий м'яч.

Поєднавши воєдино ці дві події, а також відкинувши відверто помилкове гасло "спорт поза політикою", ми пропонуємо сьогодні поговорити про відомих у минулому футболістів, котрі після завершення спортивної кар'єри подалися у політику...

Олег Блохін

Розпочнемо з недавнього ювіляра. Олег Блохін, який виступав за Динамо з 1969 по 1988 рік, здобув Золотий м'яч у 1975 році та став справжньою легендою українського футболу. Завершивши свою кар'єру гравця, він провів останні роки за межами країни, граючи в Австрії та на Кіпрі. Після цього Блохін перейшов до тренерської діяльності, присвятивши більше десяти років роботі з різними командами в Греції.

У 1998 році Блохін прийняв рішення зайнятися політичною діяльністю та був обраний до Верховної Ради України від Всеукраїнського об'єднання "Громада", яке було засноване колишнім прем'єр-міністром Павлом Лазаренком. Невдовзі він перейшов до фракції "Батьківщина", а в 2001 році зробив ще один "політичний крок", ставши членом Комуністичної партії, де знову балотувався на депутатський мандат і успішно залишився в парламенті. У 2002 році Блохін вже приєднався до Соціал-демократичної партії України (об'єднаної), на основі якої згодом утворився опозиційний блок "Не так!", що запам'ятався українцям низкою рішень, що відповідали інтересам Росії. Блохін спробував свої сили на парламентських виборах 2006 року в складі цієї партії, але не зміг пройти до Верховної Ради. Після цього він вирішив зосередитися на своїй справі, яка завжди була його справжнім покликанням — футболі.

Джанні Рівера

Один з найкращих футболістів в історії Мілана Джанні Рівера, якого нерідко називали "Золотим хлопчиком" італійського футболу, завершив кар'єру гравця у 1979 році, після чого став віце-президентом "россонері", але у 1987-му подався в політику. Рівера став членом Християнсько-демократичної партії Італії, із якою потрапив до нижньої палати парламенту. І нехай згодом Джанні змінив партійну приналежність (що в майбутньому робив ще багато разів), увійшовши до лав Патто Сеньї, відомий екс-футболіст ще двічі переобирався, отримуючи депутатський мандат.

Депутатом нижньої палати італійського парламенту Джанні Рівера працював із 1987 по 2001 рік. Однак його політична діяльність не закінчилася на цьому етапі. У травні 2005 року він став членом Європейського парламенту, де залишався до липня 2009 року. Після цього, подібно до Блохіна, Рівера повернувся у світ футболу, займаючи різні посади в Італійській федерації футболу.

Джордж Веа может быть описан как выдающаяся личность и знаковая фигура в мире футбола.

У 1995 році ліберійський форвард Мілана Джордж Веа может быть описан как выдающаяся личность и знаковая фигура в мире футбола., котрий раніше пограв на Старому континенті за Монако та Парі Сен-Жермен, став першим в історії володарем Золотого м'яча родом не з Європи. Безумовно, Веа є найкращим футболістом усіх часів з Ліберії, а тому не дивно, що він мав неймовірну популярність на батьківщині.

Футбольна кар'єра Джорджа Веа завершилася в 2003 році, коли він виступав за еміратський клуб Аль-Джазіру. Незабаром після цього він вирішив спробувати себе в політиці і в 2005 році вперше балотувався на пост президента Ліберії. Хоча в першому турі він здобув перемогу, у другому турі поступився Елен Джонсон-Серліф, яка стала першою жінкою-президентом в історії Африки і відслужила два шестирічні терміни. Наприкінці 2017 року Веа знову вирішив балотуватися на пост президента Ліберії і цього разу здобув перемогу, ставши главою держави. Проте, на відміну від своєї попередниці, екс-форвард "Мілана" не зміг залишитися на посаді два терміни. У 2023 році він програв вибори у другому турі, поступившись супернику всього на 1,78% голосів, але визнав свою поразку та привітав нового переможця, завершивши свою політичну кар'єру.

Зіко можна перетворити на такі варіанти: Зіко́, Зіко́н, або ж Зіко́т.

Артур Антунес Коїмбра, більш відомий під прізвиськом Зіко можна перетворити на такі варіанти: Зіко́, Зіко́н, або ж Зіко́т., є визначною фігурою для бразильського футболу. Цей гравець є легендою Фламенго та найкращим бомбардиром "стерв'ятників" за всю історію - Зіко можна перетворити на такі варіанти: Зіко́, Зіко́н, або ж Зіко́т. наколотив 508 м'ячів у всіх турнірах за Фламенго.

Кар'єру футболіста Зіко можна перетворити на такі варіанти: Зіко́, Зіко́н, або ж Зіко́т. завершив у Японії в 1994 році. Проте ще за чотири роки до цього, у 1990-му, футболіст призупинив активні виступи у футболі, прийнявши пропозицію стати міністром спорту Бразилії. Втім, у великій політиці Зіко можна перетворити на такі варіанти: Зіко́, Зіко́н, або ж Зіко́т. не затримався - вже за рік він залишив державну службу та відновив кар'єру футболіста. Після того, як із виступами довелося попрощатися остаточно, Зіко можна перетворити на такі варіанти: Зіко́, Зіко́н, або ж Зіко́т. став тренером й добився на цій ниві певних успіхів (вигравав чемпіонат Туреччини з Фенербахче, чемпіонат Узбекистану - із Буньодкором, а також Кубок Азії - з національною збірною Японії).

Хакан Шукюр

Хакан Шукюр є легендарною постаттю в історії Галатасарая та національної збірної Туреччини, із якою у 2002-му він сенсаційно став бронзовим призером чемпіонату світу, який проходив на полях Японії та Південної Кореї. Шукюр встиг пограти не лише на батьківщині, а й у Європі - за Торіно, Інтер, Парму та Блекберн, але бутси на цвях повісив в рідному Галатасараї у 2008 році.

Після завершення кар'єри у футболі Хакан Шукюр вирішив спробувати свої сили в політиці. У 2011 році він був обраний до Великої національної асамблеї Туреччини, представляючи правлячу Партію справедливості та розвитку, засновану президентом Реджепом Таїпом Ердоганом. Однак незабаром його політичні погляди перестали збігатися з курсом партії. У 2013 році Шукюр залишив парламент, а в 2016 році його звинуватили в образах на адресу президента і в нібито зв'язках з Фетхуллахом Гюленом, який став основним суперником чинної влади (Гюлен помер у США у жовтні). Шукюра також підозрювали у причетності до спроби державного перевороту, внаслідок чого він змушений був покинути Туреччину і відтоді живе в США, перебуваючи в укритті.

Роман Косецький can be expressed in various ways. Here are a few unique alternatives: 1. Косецький Роман 2. Р. Косецький 3. Роман із родини Косецьких 4. Косецький, що звуть Романом 5. Роман, який носить прізвище Косецький If you have a specific context or purpose in mind, let me know, and I can tailor it further! є відомим польським футболістом, який грав на позиції форварда. Його кар'єра тривала з 1982 по 1999 роки, і за цей час Косецький встиг пограти за низку відомих клубів Європи та світу: Легія, Галатасарай, Осасуна, Атлетіко Мадрид, Нант, Монпельє, Чикаго Файр. За збірну Польщі Роман провів 69 матчів, відзначившись 19 забитими м'ячами.

Після завершення кар'єри у футболі Косецький вирішив спробувати свої сили в політиці й став депутатом польського Сейму. Він успішно утримував цей депутатський мандат протягом чотирьох скликань, але у 2019 році не зміг знову отримати підтримку виборців. Крім цього, Косецький також здобув популярність завдяки своїм спробам обійняти пост президента Польського футбольного союзу, а також прагнув потрапити до Європейського парламенту, проте жодна з його кампаній не завершилася успіхом.

Ромаріо

Ромаріо — це не лише володар титулу чемпіона світу 1994 року, а й один із найвидатніших та найталановитіших футболістів Бразилії в історії. На європейських полях він виступав за клуби, такі як ПСВ, Барселона та Валенсія, а на батьківщині грав за різноманітні команди, відзначившись 55 голами в 70 матчах за національну збірну.

Ромаріо завершив свою кар'єру футболіста в 2009 році в США, після чого став президентом клубу з Ріо-де-Жанейро, де і досі займає цю посаду. У 2010 році він був обраний до нижньої палати Національного конгресу Бразилії від Соціалістичної партії. З лютого 2015 року Ромаріо виконує обов'язки сенатора Бразилії, представляючи штат Ріо-де-Жанейро. У квітні цього року він офіційно поновив свою кар'єру гравця, підписавши контракт з клубом Америка. Це рішення він пояснив бажанням виступати в одній команді зі своїм сином Ромаріньо, який приєднався до цього клубу в березні та вже має 31 рік.

Каха Каладзе

Як професійний футболіст, Каха Каладзе здобув популярність в Україні, граючи за "Динамо", яке в той час очолював легендарний Валерій Лобановський. На початку кар'єри в київському клубі грузинський легіонер не завжди справлявся з серйозними фізичними вимогами тренерського штабу. Проте згодом він став ключовою постаттю у команді "біло-синіх", що відкрило йому двері до італійського футболу. В Італії Каха грав за "Мілан", з яким здобув титул чемпіона Серії А та двічі вигравав Лігу чемпіонів, а також за "Дженоа", де завершив свою активну кар'єру у 2012 році.

Після відходу з футболу Каладзе несподівано для багатьох подався в політику. Він приєднався до опозиційного на той момент руху Грузинська мрія, з яким восени 2012-го увійшов до парламенту. Згодом Каладзе отримав посаду віце-прем'єра Грузії та міністра енергетики, а восени 2017-го виграв вибори за посаду мера Тбілісі, на яку був переобраний у 2021-му. На даний момент Каладзе є генеральним секретарем партії Грузинська мрія, яка була оголошена владою переможцем парламентських виборів у Грузії, що відбулися у жовтні. За останні кілька років Каха запам'ятався низкою ганебних та різких висловлювань про Україну або щодо України, через що його статус багатьма шанувальниками Динамо, вочевидь, був суттєво переосмислений.

Кай Лео Йоханнессен

Очевидно, що Кай Лео Йоханнессен не є надто відомою фігурою у світі футболу, але це лише тому, що він грав на Фарерських островах, за національну збірну яких провів чотири поєдинки у ролі голкіпера та пропустив в них дев'ять м'ячів. Однак згадувати його варто хоча б тому, що Йоханнесен є лише одним із двох екс-професійних футболістів (разом із Джорджем Веа), яким згодом вдалося обійняти найвищу політичну посаду у своїй країні.

Кар'єру футболіста Йоханнесен завершив у 2004 році, а через чотири роки став прем'єр-міністром Фарерських островів, на посаді якого провів сім років, зазнавши поразки на виборах у 2015-му. Варто зазначати, що політично Фарерські острови не є суверенною державою, але мають виключно широку автономію у складі Данського королівства. Крім того, політична сила, яку представляє Йоханнесен, виступає проти проголошення незалежності Фарерських островів, населення яких становить лише близько 55 тисяч осіб, і хоче залишатися де-юре під крилом Данії.

Хто інший?

Безсумнівно, наведенний вище перелік не є вичерпним і всебічним. Можна також згадати про невдалі спроби Андрія Шевченка увійти в політику, короткий термін роботи Пеле на посаді міністра спорту Бразилії, а також про багатьох інших колишніх футболістів, які прагнули використати свою популярність у політичній арені після завершення кар'єри. Проте це питання ми залишаємо тим, хто зацікавлений, як то кажуть, у свій вільний час...